Висадка 12 осіб на Місяць залишається одним із найбільших досягнень NASA, якщо не найбільшим. Кожного разу під час сходження на поверхню астронавти збирали зразки порід, робили фотознімки, проводили експерименти, встановлювали прапори, а потім поверталися додому. Однак ці, відносно короткі, перебування на супутнику за період програми «Аполлон» не забезпечили там тривалої присутності людини.

Після того, як екіпаж «Аполлона-17» востаннє висадився на Місяці в грудні 1972 року, минуло понад пів сторіччя. Сьогодні є достатньо причин для повернення людей на гігантський запорошений супутник Землі. Дослідники та підприємці вже довгий час наполягають на створенні місячної бази, на якій розміщувався б екіпаж. Колишній астронавт Кріс Гедфілд вважає:

«Постійна дослідницька станція на Місяці – наступний логічний крок. Від неї до Землі було б лише три доби шляху. Ми можемо дозволити собі помилитися, але головне нікого не вбити. Тому є дуже багато аспектів, які необхідно врахувати, а потім перевірити, аби переконатися у всьому, перш ніж заглиблюватися в дослідження космосу».

Місячна база могла б стати місцем для розміщення складів пального з метою виконання місій у далекому космосі, створення не бачених раніше космічних телескопів; полегшити життя на Марсі й допомогти розгадати давні наукові таємниці про нашу планету та появу її єдиного супутника. Будівництво такої станції могло б стимулювати процвітання економіки за межами Землі, можливо, навіть тієї, яка розвиватиметься навколо місячного космічного туризму.

NASA ж пообіцяло, що наступні відвідини Місяця відбудуться не раніше 2025 року в межах програми «Артеміда», у якій, окрім того, братимуть участь перші жінки.

Проте повернемося до основних причин такого відставання. У цій статті астронавти пояснюють, що, на їхню думку, стало перешкодою на шляху до відродження «маленького кроку для людини, але гігантського стрибка для всього людства» ще один раз, але вже у 21 столітті.

Чи справді дістатися Місяця настільки дорого?

Найбільшою проблемою для будь-якої програми космічних польотів, особливо місій за участю людей, завжди була висока вартість проєктів.

Бюджет NASA на 2022 фінансовий рік становив 24,04 мільярда доларів, що на 800 мільйонів доларів менше запиту президента в 24,8 мільярда доларів. На 2023 рік адміністрація Байдена звернулася до Конгресу США з проханням збільшити його майже до 26 мільярдів доларів. Для порівняння, оборонний бюджет США на 2023 рік становить близько 858 мільярдів доларів.

На перший погляд, такі обсяги можуть видатися несподіваними, якщо не взяти до уваги той факт, що загальна сума розподіляється між усіма відділами агентства та їхніми амбітними проєктами, як-от космічний телескоп ім. Джеймса Вебба, надважка ракета-носій Space Launch System (SLS) та віддалені місії до Сонця, Юпітера, Марса, поясів астероїдів і Койпера та меж Сонячної системи.

Окрім того, бюджет агентства дещо малий, як порівняти з минулими роками.

«Частка NASA в державному бюджеті США досягла максимуму в 4% у 1965 році, – заявив астронавт «Аполлона-7» Волтер Каннінгем під час виступу перед Конгресом у 2015 році. – Протягом минулих 40 років вона залишалася нижче 1%, а за останні 15 – наблизилася до відмітки у 0,4% від державного бюджету».

У звіті NASA за 2005 рік було підраховано, що повернення на Місяць обійшлося б агенції близько в 104 мільярди доларів за період у 13 років (162 мільярди доларів на сьогодні з урахуванням інфляції). Програма «Аполлон» коштувала б приблизно 142 мільярди доларів у сучасному перерахунку.

«Пілотовані дослідження – надзвичайно дорогий і досить ризикований космічний бізнес, а отже, для нього найважче заручитися політичною підтримкою», – зазначив Каннінгем у своїй промові.

В інтерв’ю для журналу Scientific American він додав: «Якщо керівний орган, яким тут виступає Конгрес, не вирішить виділяти більше грошей на такі ініціативи, усе це лише «пусті балачки». Щодо повернення на Місяць і місій на Марс Каннінгем наголосив: «Бюджет NASA занадто малий, щоб здійснити все те, про що ми говорили». 

Що не так із президентами або до чого тут політика?

Президент Джозеф Байден, можливо, – а можливо й не – залишатиметься на посаді, коли NASA відправлятиме астронавтів на Місяць у 2025 році, а то й пізніше. Саме тут криється ще одна серйозна проблема – партійний політичний тиск.

«Чому ми повинні вірити прогнозам президентів про те, що має статися за дві адміністрації в майбутньому? – сказав Гедфілд. – Це всього-на-всього розмови».

Колишній адміністратор NASA Джеймс Брайденстайн, який керував агентством у період президентства Дональда Трампа, щодо питання повернення на Місяць сказав, що труднощі, які завадили США зробити це раніше, не пов’язані з досягненнями науки чи технологій. «Саме політичні ризики стали перешкодою». Про це він розповів журналістам під час телефонної розмови у 2018 році:

«Якби не політичний ризик, ми зараз були б на Місяці… Насправді ми, ймовірно, були б уже на Марсі».

Процес планування, проектування та випробування космічного корабля, здатного доставити людей на Місяць, цілком може тривати два президентські терміни. Проте законодавці та президенти, які тільки-но заступають на посади, часто відмовляються від пріоритетів попередніх лідерів в освоєнні космосу.

«Я хотів би, щоб наступний президент підтримав бюджет, який дозволить нам виконати місію, що від нас вимагається, якою б вона не була», – написав Скотт Келлі, колишній астронавт, який провів рік у космосі, на форумі «Ask Me Anything» у Reddit у січні 2016 року, до того, як Дональд Трамп обійняв посаду.

Однак президенти та Конгрес, здається, не часто дбають про те, щоб «триматися курсу» своїх попередників. До прикладу, у 2004 році адміністрація Джорджа Буша доручила NASA знайти спосіб замінити шатли, що мали вийти з експлуатації, а також поставила за мету повернення на Місяць. Агентство розробило програму Constellation («Сузір’я») для висадки астронавтів на поверхню супутника за допомогою ракети-носія Ares і космічного корабля Orion. Загалом упродовж п’яти років NASA витратило 9 мільярдів доларів на планування, створення та тестування обладнання для майбутніх пілотованих космічних польотів.

Проте після того, як посаду обійняв Барак Обама й Офіс урядової підзвітності США (GAO) опублікував звіт про нездатність NASA оцінити вартість Constellation, президент наполіг на тому, щоб згорнути програму, і натомість підписав контракт на ракету SLS.

Дональд Трамп же не відмовився від SLS, однак змінив початковий задум Обами щодо пілотованого запуску до астероїда, змістивши пріоритети на місії до Місяця та Марса. Його метою було повернення астронавтів на супутник Землі вже у 2024 році в межах програми «Артеміда».

Підсумовуючи, можна сказати: такі часті зміни у проєктах NASA, що коштували недешево, призвели до «скасування за скасуванням», багатьох років змарнованого часу, втрати близько 20 мільярдів доларів і значного уповільнення темпів розвитку. Рідкісним винятком із цієї мінливої президентської тенденції став Байден, який не бавився з пріоритетними завданнями попередника Трампа щодо програми «Артеміда», а також зберіг Космічні сили недоторканими.

У 2015 році у своїй доповіді перед Конгресом США колишній астронавт Базз Олдрін заявив, що, на його думку, бажання повернутися на Місяць має виходити насамперед від Капітолія.

«Американське керівництво надихає світ, постійно роблячи те, на що не здатна жодна інша нація. Ми продемонстрували це на короткий період 45 років тому. Я досі не вірю, що ми це зробили, ‒ йдеться у заяві Олдріна. – Я вважаю, що все розпочинається з двопартійної підтримки стійкого лідерства з боку Конгресу та адміністрації».

Справжньою рушійною силою цієї підтримки та прихильності уряду до ідеї повернення на Місяць є воля американського народу, який віддає свій голос за політиків і допомагає формувати їхні пріоритети. Проте громадський інтерес до дослідження єдиного супутника Землі завжди був надто слабким. Навіть у розпал програми «Аполлон», після того, як Базз Олдрін і Ніл Армстронґ ступили на поверхню Місяця, лише 53% американців визнали проєкт цілком виправданим. Пізніше тривалий час їхнє число коливалося нижче 50%.

На сьогодні більшість американців вважають, що на цьому етапі NASA має зробити повернення на Місяць своїм першочерговим завданням. Понад 57% респондентів країни під час опитування INSIDER у грудні 2018 року заявили, що такий крок є важливим для агентства. Із них близько 38% висловилися за те, що саме люди повинні взяти участь у висадці, тоді як інші 19% зазначили, що досліджувати супутник зможуть і ро́боти.

Для порівняння, пілотовані місії на Марс мають більшу підтримку: в опитуванні Дослідницького центру П’ю у 2018 році за це проголосували 63% респондентів. Водночас 91% підтримали думку, що важливим є також дослідження космічного простору на наявність небезпечних астероїдів.

Труднощі поза політикою

Політичне «перетягування каната» навколо проєктів, з одного боку, та бюджету NASA, з іншого, – не єдина причина, через яку люди не повернулися на Місяць. Супутник Землі – це насамперед смертельна пастка з численними кратерами та валунами, що існує вже понад 4,5 мільярда років і яку не так просто обійти! Напередодні першої висадки «Аполлона» у 1969 році уряд США витратив мільярди доларів у сучасному перерахунку на розробку, запуск і доставку космічних апаратів до Місяця, щоб скласти карту його поверхні та допомогти планувальникам місії у пошуку місць для безпечної посадки місячного модуля.

Проте більше занепокоєння викликає місячний ґрунт, також відомий як реголіт, що виник у результаті тисячолітніх ударів метеоритів.

Місяць покритий «тонким, схожим на тальк верхнім шаром місячного пилу, у деяких регіонах глибиною в кілька сантиметрів, що є електростатично зарядженим через взаємодію з сонячним вітром, абразивним і надзвичайно чіпким і дуже швидко забруднює скафандри, транспортні засоби та системи», – пояснює Мадгу Танґавелу, авіаційний інженер з університету Південної Каліфорнії, 2014 рік.

Пеґґі Вітсон, перша жінка-командир Міжнародної космічної станції, яка пробула в космосі загалом 665 днів, раніше розповіла Business Insider, що в місій «Аполлон» «було багато проблем із пилом».

«Якщо ми збираємося проводити тривалий час [на поверхні Місяця] і будувати місця для постійного проживання, ми повинні з’ясувати, як із ним [пилом] справлятися», – прокоментувала Вітсон.

Окрім того, додаткові труднощі створює сонячне світло, оскільки супутник не має захисної атмосфери. Близько 14 діб місячна поверхня «кипить» і вирує, піддаючись прямому впливу яскравих сонячних променів. Наступні 14 діб проходять у суцільній темряві, що робить Місяць одним із найхолодніших місць у Всесвіті. З огляду на це, NASA розробляє систему розподілу енергії, яка могла б забезпечувати астронавтів електрикою протягом тривалих ночей упродовж тижнів і була б корисною на інших планетах, включно з Марсом.

«Немає більш «нещадного» до навколишніх умов та суворішого місця для життя, ніж Місяць», – написав Танґавелу. – І все ж, оскільки він так близько до Землі, немає кращого місця, щоб навчитися підкорювати таке середовище».

Зважаючи на це, довгий час агентство проектувало стійкі до пилу та сонячних променів скафандри й місяцеходи; хоча ніхто не може сказати з впевненістю, чи готові вони до використання.

 «Божевільні» мільярдери на Місяці?

Іншою проблемою, за словами астронавтів, є вік працівників NASA. На сьогодні все більше опитаних американських дітей кажуть, що мріють стати зірками YouTube, а не астронавтами.

«Ви повинні усвідомлювати, що молодь має важливе значення для розвитку такої діяльності. Середній вік людей у Центрі управління польотами за час місії «Аполлон-13» становив 26 років, і вони вже встигли взяти участь у багатьох проєктах», – розповідає колишній астронавт «Аполлона-17» Гаррісон Шмітт.

Рассел Швайкарт, астронавт «Аполлона-9», підтримав цю стурбованість, зазначивши, що середній вік співробітників Космічного центру імені Джонсона NASA наближається до позначки в 60 років.

«Не у такий спосіб досягають новаторських звершень та ентузіазму. Почуття захоплення та піднесення з’являється тоді, коли програмами керують підлітки та 20-річні, – додав Швайкарт. – Коли ракетний прискорювач Ілона Маска приземляється, уся його команда голосно викрикує та підстрибує від захвату».

Ілон Маск входить до групи тих, кого астронавт Джеффрі Гоффман назвав «поколінням мільярдерів, схиблених на космосі»: людей, що розробляють новий приватний комплекс ракет, здатних сідати на Місяць.

«Інноваційні зрушення, що відбуваються протягом останніх 10 років у сфері космічних польотів, ніколи не трапилися б, якби це були лише NASA, Boeing і Lockheed, – наголосив Гоффман журналістам під час круглого столу в 2018 році. – І причиною була відсутність мотивації зменшувати вартість та привносити деякі зміни, як зараз робимо це ми». 

Новаторство, про яке говорить Гоффман, – це робота аерокосмічних компаній SpaceX Ілона Маска та Blue Origin Джеффа Безоса.

«Немає сумнівів: якщо ми збираємося рухатися вперед, особливо якщо ми збираємося вирушити далі за Місяць, нам потрібен новий транспорт, – додав Гоффман. – Прямо зараз ми все ще живемо в епоху «старомодних» методів здійснення космічних польотів». 

Бажання багатьох астронавтів повернутися на Місяць збігається з довгостроковим баченням Джеффа Безоса з Blue Origin. У 2018 році він заявив про плани будівництва першої місячної бази з використанням майбутньої надважкої орбітальної ракети-носія New Glenn. 

«Ми перемістимо всю важку промисловість за межі Землі, тоді як наша планета буде розподілена для житлової забудови та легкої промисловості», – сказав він у квітні 2018 року.

Ілон Маск теж детально розповів про те, як його майбутня система запуску багаторазового використання Starship зможе прокласти шлях до доступних і регулярних польотів на Місяць. SpaceX, ймовірніше, відвідає наш супутник раніше за Blue Origin.

«Я мрію, щоб одного дня Місяць став складовою економічної сфери Землі, так само, як геостаціонарна та низька навколоземна орбіти, – сказав Гоффман. – Космос до геостаціонарної орбіти вже є частиною нашої повсякденної економіки. Колись, я думаю, нею стане і Місяць, і це те, заради чого варто працювати».

Астронавти не сумніваються в тому, чи повернемося ми на Місяць і Марс. Це лише питання часу:

«Гадаю, польоти на Місяць, а згодом й на Марс, зрештою відбудуться, ймовірно, не за мого життя, – сказав Джеймс Ловелл. – Сподіваюся, вони будуть успішними».

Джерело